Правила та порядок поводження і дій населення при погрозі здійснення терористичного акту

1. Загальні рекомендації громадянам щодо дій в екстремальнихситуаціях

Тероризм - це метод, за допомогою якого організована група або партія прагне досягти проголошених нею цілей через систематичне використання насильства. Для нагнітання страху застосовуються такі методи терористичних дій, як вибухи і підпали житлових та адміністративних будинків, магазинів, вокзалів; захоплення заручників, автобусів, викрадення літаків тощо. Для запобігання можливому терористичному акту або зменшення його наслідків необхідно дотримуватися наступних запобіжних заходів: не торкатись у вагоні потяга (електрички, трамвая, тролейбуса, автобуса), під'їзді будинку або на вулиці (на ринку, у громадських місцях тощо) безхазяйних пакетів (сумки, коробки тощо) і не підпускати до них інших. Повідомити про знахідку співробітникові поліції. У присутності терористів не виражати своє незадоволення, утримуватися від різких рухів, лементів, стогонів.

 

2. Рекомендації щодо дій населення у конкретних ситуаціях

2.1. Дії у випадку виявлення підозрілого предмета, що може виявитися саморобним вибуховим пристроєм.

Якщо Ви знайшли підозрілий предмет, ні в якому разі не лишайте цей факт без уваги! Знаходячись у громадському транспорті, опитайте людей навколо Вас для того, щоб одержати інформацію про його хазяїна. Якщо такий не встановлений, негайно повідомте про знахідку водієві (машиністові, кондукторові, співробітникові поліції).

При виявленні підозрілого предмета в під'їзді свого будинку опитайте сусідів. Можливо, він належить комусь з них. Якщо власник предмета не встановлений, негайно повідомте про знахідку відділення поліції.

При виявленні підозрілого предмета в установі негайно повідомте про знахідку його керівникові (у школі - черговому адміністраторові). В усіх перерахованих випадках:

не торкайтесь, не розкривайте і не пересувайте знахідку;

зафіксуйте час її виявлення;

намагайтеся зробити так, щоб люди відійшли якнайдалі від небезпечної знахідки;

обов'язково дочекайтеся прибуття оперативно-слідчої групи;

не забувайте, що Ви є основним очевидцем.

Пам'ятайте!

Зовнішній вигляд предмета може ховати його дійсне призначення. Як камуфляж для вибухових пристроїв використовуються звичайні сумки, пакети, згортки, коробки, іграшки тощо.

Батьки!

Ви відповідаєте за життя і здоров'я ваших дітей. Роз'ясніть дітям, що будь-який предмет, знайдений на вулиці або в під'їзді, може становити небезпеку для їхнього життя.

Ще раз нагадуємо!

Не робіть самостійних дій зі знахідками або підозрілими предметами, що можуть виявитися вибуховими пристроями, це може призвести до їх вибуху, численних жертв, руйнування.

2.2.   Як діяти, якщо Ви потрапили в перестрілку

Якщо стрілянина застала Вас на вулиці:

відразу ж лягайте на тротуар й озирніться, оберіть найближче укриття і проберіться до нього, не піднімаючись у повний зріст. Укриттям можуть служити виступи будинків, пам'ятники, бетонні стовпи, бордюри, канави тощо. При першій нагоді сховайтеся у під'їзді житлового будинку, в підземному переході і дочекайтеся закінчення перестрілки;

необхідно вжити заходів для порятунку дітей, при необхідності прикрийте їх своїм тілом;

за можливістю повідомте про вказані події співробітникам поліції.

Якщо стрілянина застала Вас у будинку, укрийтеся у ванній кімнаті та лягайте на підлогу - знаходитися в житловій кімнаті небезпечно через можливий рикошет.

2.3.   Як діяти при захопленні автобуса (тролейбуса, трамвая) терористами

Якщо Ви знаходитеся у захопленому терористами автобусі (тролейбусі, трамваї), намагайтеся дотримуватися наступних рекомендацій:

·         не привертайте до себе уваги терористів, не дивіться їм в очі, зніміть ювелірні прикраси, жінкам у міні-спідницях бажано прикрити ноги;

·         заспокойтеся і спробуйте відвернутися від подій, що відбуваються, наприклад, почніть читати, розгадувати кросворди;

·         не пересувайтеся по салону і не відкривайте сумки без дозволу терористів;

·         огляньте салон з метою визначення місця можливого укриття у випадку стрілянини;

·         не реагуйте на провокаційну або зухвалу поведінку терористів; якщо спецслужби почнуть спробу штурму, негайно лягайте на підлогу між кріслами і залишайтеся у такому положенні до кінця штурму;

·         після звільнення негайно залиште автобус (тролейбус, трамвай) - не виключена можливість попереднього його мінування терористами і вибуху (загоряння).

2.4. Як діяти, якщо Ви опинились у заручниках Якщо Ви виявилися в заручниках:

·         не допускайте дій, що можуть спровокувати нападаючих до застосування

·         зброї;

·         спокійно сприймайте, образи і приниження, не дивіться в очі злочинцям, не поводьтеся зухвало;

·         не допускайте істерики і паніки, виконуйте вимоги злочинців, не заперечуйте їм, не ризикуйте своїм життям і життям оточуючих;

·         перш ніж що-небудь зробити (сісти, встати, попити, сходити в туалет тощо), запитайте дозволу в злочинців;

·         якщо ви поранені, намагайтеся не рухатися, цим Ви зможете запобігти додатковій втраті крові.

У ході дій спецслужб зі звільнення заручників:

·         лягайте на підлогу обличчям вниз, голову закрийте руками і не рухайтеся; тримайтеся по можливості подалі від дверей та вікон;

·         ні в якому разі не біжіть назустріч працівникам спецслужб або від них, тому що Вас можуть прийняти за злочинця.

2.5 Дії при одержанні інформації про евакуацію

Якщо інформація про початок евакуації застала Вас у квартирі:

·         візьміть документи, гроші, цінності;

·         відключіть електрику, газ, воду, загасіть в печі (каміні) вогонь; надайте допомогу в евакуації літнім, важко хворим людям та дітям; закрийте вхідні двері на замок;

·         повертайтеся до залишеного приміщення тільки після дозволу відповідальних за евакуацію осіб.

 

 

Чергова частина Широківського відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області

Відділ служби безпеки України у Дніпропетровській області в м. Кривий Ріг

102

(05657) 2-16-81

(056)744-85-19 (0564) 92-52-12 (0564) 92-40-17

101

(05657) 2-90-23 (05657) 2-16-96

Диспетчер 61 Державної пожежно-рятувальної частини Головного Управління Державної служби з надзвичайних ситуації у Дніпропетровській області

П’ять  основних  правил,

якими  варто   керуватися   у   вихованні  дошкільнят

(з  досвіду  батьків  і  педагогів)

Менше  сварити    -   більше  хвалити!

Менше  карати      -   більше  любити!

Менше  вимог       -   більше  послідовності!

Менше  скарг        -   більше  життєлюбства!

Менше  погроз      -   більше  радості!

Правила покарання

1. Покарання не повинно шкодити здоров’ю – ані фізичному, ані психічному. Більше того, покарання має бути корисним.

2. Якщо є сумніви щодо покарання, не карайте. Навіть якщо Ви зрозуміли, що занадто м’які, довірливі та нерішучі. Ніякої «профілактики», ніяких покарань «про всяк випадок».

3. За один раз – одне покарання. Навіть якщо поганих вчинків скоєно декілька, покарання має бути тільки одне, за все одразу, а не по одному - за кожен вчинок. «Салат» із покарань – це «страва» не для дитячої душі. Покарання - не за рахунок любові. Щоб не сталося! Не залишайте дитину без нагороди і любові, на які вона заслуговує.

4. Строк давності. Краще не карати, ніж карати із запізненням.

5. Покарали – пробачили. Інцидент вичерпано. Сторінку перегорнуто. Про старі гріхи ані слова. Не заважайте дитині розпочати життя спочатку.

6. Без приниження. Щоб там не сталося, якою б не була провина, покарання не повинно сприйматися дитиною як ваша перемога над її слабкістю, як приниження. Якщо дитина вважає, що ви справедливі, дія покарання буде зворотною.

7. Дитина на повинна боятися покарання, вона має боятися не Вашого гніву, а Вашої гіркоти, Вашого засмучення.

Коли не можна карати і сварити

1. якщо дитина хвора;

2. якщо дитина не зовсім одужала після хвороби;

3. якщо дитина їсть;

4. після сну;

5. перед сном;

6. під час гри;

7.  під час виконання завдання;

8. одразу ж після фізичної або душевної травми (падіння, бійка, погана оцінка) – необхідно перечекати поки зупиниться гострий біль (але це не означає, що необхідно утішати дитину);

9. якщо дитина не справляється зі страхом, з лінню, з рухливістю, з роздратованістю, із будь-яким недоліком, але щиро намагається його подолати;

10. у всіх випадках, коли у дитини щось не виходить;

11. якщо внутрішні мотиви вчинків найпростіших або найстрашніших порушень вам не відомі;

12. якщо ви самі в поганому настрої, якщо втомилися, якщо роздратовані. В цьому стані гнів завжди не правий.

Коли не потрібно хвалити

1. Похвала має властивість наркотику: ще й ще! І якщо було багато і стало менше, або взагалі не стало, у дитини може виникнути стан непотрібності, самотності і, можливо, страждання.

2. Не можна хвалити за те, що досягнуто не своєю працею (фізичною, розумовою, душевною).

3. Якщо дитина не заслужила, не долала труднощів – немає за що хвалити.

4. Похвали потребує кожна дитина, у кожної є своя норма похвали, ця норма завжди змінюється і треба її знати.

Якщо дитина ослаблена, травмована фізично або душевно, хваліть її кожен день

Увага! Дуже важливо! Похваліть дитину зранку, якомога раніше! І похвала на ніч (або просто поцілунок) теж не зашкодить…

Як навчити дитину їсти самостійно?

Дитина росте, розвивається, опановуючи кожен день абсолютно новими навичками. Деяким речам малюк може навчитися сам, але більшість, все-таки, допомагає освоїти мама. Тисячі запитань «Як?» Виникають у молодої мами тижні. На один з них, зокрема на запитання: «Як навчити дитину їсти самостійно?» Ми спробуємо відповісти.

Легше за все навчити дитину їсти самостійно тоді, коли у нього починає розвиватися координація «око-рука». Це відбувається приблизно у віці від 8 до 11 місяців. Якщо ваш малюк намагається вхопитися за ложку під час їжі або імітує вас, коли ви їсте, значить, він готовий освоїти новий корисний навик - самостійно їсти. Найімовірніше, у дитини не вийде навчитися цьому до свого першого дня народження, тому не турбуйтеся, а запасіться терпінням і будьте готові допомогти.

Перед тим як приступити безпосередньо до навчання карапуза, підберіть для його маленької рученята спеціальну дитячу ложечку, мініатюрну і легку, щоб дитина без проблем міг її втримати в то й справа слухається пальчиках.

Наступний крок - визначте потрібну консистенцію. Теоретично, маляті буде простіше, якщо в тарілці буде в'язка каша, а не овочеве пюре. З кашею у дитини з'являється більше шансів донести її в ложці до місця призначення - до рота.

Посадіть дитину в стільчик для годування, поставте перед нею тарілку з кашею, вкладіть в ручку ложку. Ще одну ложку візьміть собі, щоб продемонструвати, що з нею потрібно робити. Діти швидше схоплюють, коли у них перед очима є приклад. Їжте з апетитом. Повірте, не встигнете ви зробити й кількох рухів, як малюк потягнеться повторювати за вами.

Підсуньте тарілку з їжею ближче до дитини, допоможіть зробити перші рухи. Вони будуть незграбними, але самостійними, але ж ми цього добиваємося, чи не так? Не лайте, якщо карапуз упустив їжу на підлогу. Але в обов'язковому порядку хваліть, коли у нього все буде виходити.

Переживаєте, що дитина переведе їжу і залишиться голодним? Щоб цього не сталося, підгодовуйте малюка непомітно своєю ложкою, не заважаючи йому отримувати важливий життєвий досвід.

Після трапези підлогу не впізнати? Наступного разу підкладіть під стільчик сміттєвий пакет або газети, тоді менше часу знадобиться на прибирання. Щоб у дитини не виникло бажання розкидати кашку, не накладайте спочатку повну тарілку, краще маленькими дозами. Карапуз почав грати ложкою? Відніміть у нього ложку і ще раз покажіть, для чого вона призначена.

 

1. Не розбещуйте мене. Я дуже добре знаю, що мені не треба мати все те, що я прошу. Я лише хочу вас випробувати і спонукати бути батьками.

2. Не будьте непослідовним: це мене збиває і дозволяє завжди, коли тільки можу, виходити сухим з води. Хочу, щоб ви навчилися бути для мене справжніми батьками.

3. Не давайте обіцянок: ви можете бути не в стані їх виконати. Це призведе до зменшення моєї довіри до вас. Задовольняйтеся тим, щоб робити серйозні пропозиції.

4. Не виправляйте мене у присутності інших. Я сприйму це набагато краще, якщо ви поговорите зі мною спокійно віч-на-віч. Без моєї сестри, брата. Тільки ви!

5. Не бурчіть безперестанку: якщо ви це будете робити, я змушений буду захищатися прикидаючись глухим.

6. Не звертайте надто багато уваги на мої маленькі недуги. Я можу навчитися насолоджуватися поганим здоров’ям, якщо це зможе виправити вашу неуважність.

7. Не переймайтесь тим, що ми мало часу проводимо разом. Важливо, як ми його проводимо. Однак якби ви поверталися деколи додому трохи раніше, ви б мене зробили щасливим.

8. Не дозволяйте, щоб мої страхи викликали у вас неспокій, бо ви станете ще більш наляканими. Будьте для мене прикладом мужності. Дайте мені зрозуміти, що мужність – це чеснота.

9. Не забувайте, що я не можу добре рости без великого розуміння і великого заохочення... Але ж я не мушу вам про це говорити, правда?

10. Пам’ятайте, я вчуся більше із прикладів, ніж із зауважень.

Для дитини ви - зразок мовлення, адже діти вчаться мови, наслідуючи. Слухаючи, спостерігаючи. Ваша дитина обов’язково говоритиме так, як ви.

Дитина успішно засвоює мову в той момент, коли дорослі слухають її, спілкуються з нею, розмовляють. Виявляйте готовність слухати. Якщо роль слухача вас втомлює, якщо ви поспішаєте, не забувайте: терпіння, виявлене вами в дошкільний період, суттєво полегшить ваші проблеми в майбутньому.

Приділяйте дитині якомога більше часу. Саме в дошкільні роки закладаються основи впевненості в собі та успішного мовного спілкування поза сім’єю. Від ступеня раннього мовного розвитку залежатиме подальший процес розвитку дитини в школі.

Не забувайте, що мова та мовлення краще розвиваються в атмосфері спокою, безпеки, любові.

У кожної дитини свій темперамент, свої потреби, інтереси, симпатії та антипатії, поважайте її неповторність.

Ставте для себе та для дитини реальні завдання. Ведіть і спрямовуйте, але не підштовхуйте.

Забезпечуйте дитині широкі можливості користування кожним із 5 відчуттів: вона повинна бачити, слухати, торкатися руками, куштувати на смак різноманітні елементи навколишнього світу.

Допомагайте дитині розвивати дрібну моторику м’язів руки, аби їй було легше опанувати письмо. Для цього необхідно багато вирізати, малювати, зафарбовувати, будувати, складати невеликі за розміром деталі, зображення тощо.

Забезпечуйте всі можливості та умови для повноцінної гри дитини. Гра – це її провідна діяльність, це її робота. Л. Виготський зазначав: «Чим краще дитина грається, тим краще вона підготовлена до навчання в школі».

Допомагайте дитині осягнути склад числа. Немає необхідності, щоб дитина механічно могла лічити до 100 і більше. Нехай вона рахує до 10-20, але їй вкрай необхідно розуміти, знати, з яких чисел можна скласти 5, а з яких – 7 тощо. Це є основою понятійного розуміння основ арифметики, а не механічного запам’ятовування.

Працюйте з дитиною над розвитком її пам’яті, уваги, мислення. Для цього сьогодні пропонується багато ігор, головоломок, задач у малюнках, лабіринтів тощо в різних періодичних та інших виданнях для дітей.

Запровадьте для дитини вдома єдиний режим і обов’язково дотримуйтеся його виконання всіма членам родини.

Дитина повинна мати вдома певне доручення і відповідати за результат його виконання.

Необхідною умовою емоційно-вольового розвитку дитини є спільність вимог до неї з боку всіх членів родини.

Не завищуйте і не занижуйте самооцінки дитини, оцінюйте її результати адекватно, і доводьте це до її відома.

Яке головне завдання батьків в період адаптації дитини до школи?

Основа батьківської позиції взагалі полягає в тому, що вдома у жодному випадку не можна дублювати школу. Батько ніколи не повинен ставати другим вчителем. Основне завдання батьків в допомозі першокласникові - емоційна підтримка, надання максимально можливої самостійності в організації його власних дій по виконанню шкільних правил.

Як підготуватися до першого вересня?

Розповісти про те, що чекає дитину цього дня.

За декілька днів почати вводити його в ритм "підйому і відбою".

Улюблене ведмежа (лялька або улюблена іграшка) повинне бути взяте з собою в портфель (він теж в перший день піде вчитися).

Можна дати дитині з собою камінчик – амулет (забезпечує «зв'язок з батьками»).

Основний одяг повинен бути новим і особливим (шкільна форма), але певна деталь одягу повинна бути знайомою і улюбленою (шкарпетки, майка, значок на сорочці і ін.)

Мобільний телефон першого вересня (і взагалі в період адаптації) краще з собою не давати. Дитина гірше звикає до нової життєвої ситуації і нових дорослих, якщо у нього є можливість постійного контакту з батьками.

Квіти вчителеві повинні бути такими, щоб дитина відчувала їх особливу красу (хай їх буде небагато). Краще, якщо дитина вибиратиме квіти разом з Вами. Це важливо, щоб у нього не виникало відчуття, що інші діти принесли красиві квіти, а він – погані.

Приготувати все з вечора, щоб вранці не виникло суєти або паніки. Розрахувати час, щоб дитина з ранку могла не поспішаючи поїсти, сходити в туалет.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути першого вересня?

Часто діти (особливо ті, що не відвідували раніше дитячих садів або дитячих груп) в останню мить відмовляються розлучатися з мамою або татом, які привели їх в школу, починають плакати, чіплятися за батьків. У такій ситуації краще піти на заняття разом з дитиною. Для цього потрібно наперед звільнити собі весь день. Про можливість ходити разом з дитиною на уроки краще поговорити з вчителем (адміністрацією школи) на батьківських зборах завчасно.

Які непередбачені труднощі можуть виникнути другого вересня?

Мама будить Петрика другого вересня: «Вставай. Пора йти в школу!» Петя: «Я ж вже вчора сходив.»

Що робити, якщо дитина зранку погано себе почуває, а потрібно йти в школу?

У шести-семирічних дітей рідко трапляється «запалення хитрості». Або дитина, дійсно, хворіє, або погане самопочуття пов'язане з необхідністю йти в школу. У будь-якому випадку, варто це перевірити. Якщо дитина після того, як Ви залишили її вдома, відразу відчуває себе краще, то, можливо, її погане самопочуття пов'язане із стресом, що отримала в школі. Постарайтеся з'ясувати (у дитини, у вчителя, у знайомих дітей), що відбувалося в школі вчора, позавчора. Важливо зрозуміти, що відбувається, особливо якщо таке повторюється систематично.

Якщо ж Ви все-таки вирішили відправити дитину до школи, давши їй пігулку від головного болю (або не виявивши ніяких симптомів хвороби), не робіть цінністю подолання нею поганого самопочуття. Не хваліть дитину за те, що вона пішла в школу, переборовши себе. Якщо Ви гордитиметеся, що Ваша дитина вчиться (трудиться), незважаючи на своє погане самопочуття, то у неї може підсвідомо закріпитися установка на хворобу: можна добитися похвали, хворіючи

Як реагувати, якщо дитина злиться на вчителя (дітей) в школі або відчуває страх перед школою?

Перш за все: не забороняти переживання. Не потрібно твердити дитині: «Не можна злитися! Не можна боятися!» Переживання – цілком природна річ, і вони повинні мати право на існування. Проте необхідно обговорити з дитиною, що викликає страх або злість, разом з нею зрозуміти, чому інші люди здійснюють дії, що викликають у неї ті або інші емоційні реакції. Розуміння дій інших часто саме по собі знімає переживання. Є і інші культурні форми, що допомагають людині справлятися із страхом. Для дітей це, перш за все, читання страшних казок в ситуації повної захищеності (на маминих колінах). Казки дають людині пережити відчуття неминучості торжества добра над злом, співпереживання радості і співчуттю, що забезпечують перемогу маленького, слабкого, але доброго, над великим злом. Інша корисна для дітей форма культурного подолання страху - спортивні ігри, що викликають переживання азарту, упевненості в перемозі.

В процесі дорослішання дитина повинна отримати досвід подолання труднощів і конфліктів. Завдання дорослих полягає в тому, щоб, знаходячись поряд, допомагати дитині визначати конструктивні способи своєї поведінки в таких ситуаціях.

Що робити, якщо потрібно поспішати в школу, а дитина не поспішає?

Психологами відмічений негативний вплив активного організуючого тиску дорослого на дитину. Якщо постійно квапити дитину: «Давай швидше, ми вже спізнюємося! Ну що ти копаєшся?!», - те може, навпаки, закріпитися зворотна реакція. Сформується захисний стереотип «повільності»: у будь-якій ситуації, що вимагає швидкого реагування, дитина сповільнюватиметься і «гальмуватиме». У цьому вона нітрохи не винна, так її організм захищається від тривоги і напруги, викликаних "емоційним пресингом" ззовні.Тому доцільно проводити "профілактику цейтнотів". З цією метою, організовуючи збори дитини в школу, бажано:

Передбачити раніше вставання, що дозволяє дитині прокидатися, снідати, одягатися, умиватися в його власному темпі.

Прослідкувати, щоб дитина зібрала портфель і приготувала одяг і взуття з вечора.

Як відноситися до невдач дитини, майже неминучих на початку шкільного життя?

Батьки часто відносяться різко негативно до перших невдач дитини. Негативні оцінки дорослих підвищують тривожність дитини, його невпевненість в собі і своїх діях. Це, у свою чергу, веде не до поліпшення, а до погіршення результатів. Так складається порочний круг. Постійні побоювання дитини почути негативні оцінки з боку домашніх приводять до страху зробити помилку. Це відволікає дитину від сенсу виконуваних ним завдань і фіксує його увагу на дрібницях, примушує переробляти, виправляти, нескінченно перевіряти. Прагнення зробити роботу якнайкраще на цьому етапі тільки погіршує справу. Особливо сильно це виявляється у тривожних, здібних, старанних дітей.

Тому найправильніше відношення до перших поразок дитини – відношення з розумінням, підтримка, допомога: «У тебе все вийде. Я тобі допоможу». Важливо створити умови для переживання дитиною (хоч би іноді) власної перемоги.

Які типові прояви стресу і дезадаптації?

Дитина часто плаче (більше, ніж зазвичай).

У неї, на відміну від звичайного, пригнічений або, навпаки, збуджений стан (гірше засинає).

Дитина проявляє необґрунтовану агресію (лається, нападає, відповідає агресивно, лізе в бійку).

Дитина відмовляється йти в школу.

Як можна знімати стрес?

Забезпечити ритмічне життя і порядок будинку (тут дуже важливий власний приклад і наслідування його дитиною).

Важлива тепла, природна, спокійна манера поведінки дорослих вдома (без зривів, підвищеного тону).

Необхідне на якийсь час продовження традиційних «дитячих» ритуалів укладання, їжі, умивання, сумісної гри-обіймів, читання на ніч, які були прийняті в дошкільному дитинстві дитини.

Знімають напругу гри з водою, піском, малювання фарбами (з дозволом забруднюватись - відсутністю критики або засудження за забруднений одяг, підлогу!), виготовлення колажів в "рваній" техніці (рвати кольоровий папір, старі журнали і клеїти з них картини), спортивні ігри на повітрі (м'яч, скакалки, «класики» і ін.)

Надзвичайно важлива відсутність зайвих постійних подразників (телевізор, приймач).

Необхідно давати дитині можливість переживати час від часу справжню дитячу радість (свято, театр).

Для багатьох краще всього знімає напругу відпочинок на природі (особливо, праця)

Які незвичайні прояви дитини вимагають звернення до фахівця?

Страхи (нічні страхи). Енурез (нетримання сечі), особливо якщо перед школою цього вже не було.Гризіння нігтів, заїкання або сіпання повік, лицьових м'язів. Яскраво виражена агресія.

Про що краще запитати дитину, коли вона повертається з школи?

Психологи встановили, що батьки своїми питаннями про школу показують дитині свої пріоритети і цінності. Марійку мама завжди питає дорогою додому: «Що ти сьогодні отримала? Тебе хвалили або лаяли?». Ваню питають про те, з ким він подружився, чи було йому цікаво. Петю про те, що він нового сьогодні дізнався. Сашу – що було в школі на сніданок, чи не зголоднів він.

Саме те, про що Ви весь час питаєте, і покаже дитині, що для Вас в житті головне, а що другорядне. Він інтуїтивно орієнтуватиметься, швидше за все, на Ваші цінності. Це не означає, що він і розвиватиметься саме відповідно до ваших бажань. Часто буває так, що дуже різко заявлені батьками пріоритети викликають важкі кризи у дитини, що відчуває, що він не в змозі відповідати цим батьківським запитам. Іноді, навпаки, орієнтуючись на інтереси батьків, дитина починає ігнорувати освітні цінності школи.

З Ваших питань про школу дитина повинна зрозуміти що Вам цікаво все, що з ним відбувається що Вам важливі його успіхи, але Ви любите і приймаєте його таким, який він є

Що не може бути зроблене без участі батьків?

Без участі батьків не може бути побудована самостійність молодшого школяра в організації свого робочого місця, у виконанні домашніх робіт, в підготовці свого одягу і портфеля до завтрашнього дня. Культивування самостійності – це відповідальна і поступова робота часто буває простіше щось зробити самому, чим чекати, поки це зробить дитина. Іноді дії дитини представляють для неї реальну небезпеку. І тоді батьки застерігають її: «Не роби сам, це небезпечно (важко), за тебе зроблю я». Ця неправильна установка приводить до «вивченої безпорадності», відмові дитини надалі від будь-яких самостійних дій, невірі у власні сили.

За чим повинен простежити батько, якщо він хоче допомогти дитині вчитися?

Найголовніше завдання батьків під час шкільного навчання дитини – не стати вчителями-дублерами, а залишитися батьками, що приймають, розуміють і люблять свою дитину, незважаючи на його шкільні успіхи або невдачі. Тому і стежити батько винен, в першу чергу, за рівнем самостійності дитини в домашніх справах (у тому числі і у виконанні шкільного домашнього завдання).

Якщо до початку навчання в школі дитина не опанувала прийомами самостійного одягання (наприклад, зав'язуванням шнурків), укладання спати, прибирання «своєї території», чищення зубів перед сном і ін., то це – найперша турбота батька. Причому окремі справи або дії дитина до цього часу вже може виконувати самостійно, без нагляду дорослого і за власною ініціативою.

З першого вересня до цього додаються:

підготовка столу до виконання домашньої роботи;

збір портфеля;

підготовка за допомогою батьків шкільної форми (або одягу і взуття, в якому завтра дитина піде в школу).

Як допомогти дитині організувати своє робоче місце?

 

По-перше, особистим прикладом. Якщо на Вашому робочому місці постійний безлад, то абсолютно марно привчати до порядку дитину.

Коли Ви покажете дитині своє робоче місце (кухонний стіл, письмовий стіл, робочий стіл), то звернете її увагу, якими предметами Ви користуєтеся, для чого вони потрібні і в якому порядку Ви їх розкладаєте на робочому місці.

Хай дитина розповість Вам, якими речами вона користується при підготовці до уроків і як їй зручніше за них розкласти на столі. Визначивши разом з дитиною зручні для різних речей місця, можна наклеїти на поверхню столу наклейки – «будиночки» для кожної речі.

Зверніть увагу на позу сидячої за столом дитини. Їй ще важко контролювати себе, вона не дуже добре відчуває власне тіло, а тим більше важко довго сидіти в одній позі. Можна зробити декілька фотографій сидячої в різних позах дитини, а потім вивчити їх разом з нею – імітуючи ці пози і обговорюючи, чим вони погані (викривлення хребта, затікання ніг, закривання власної роботи від світла і ін.). Навчіть її різним веселим вправам, які краще робити в перервах між заняттями (якщо їй вже показали в школі, хай покаже їх Вам), – вправи для пальців рук, фізкультхвилинки під ритмічні вірші.

Як часто потрібно взаємодіяти з вчителем в період адаптації?

У адаптаційний період повинен бути налагоджений постійний зв'язок між школою і батьками. На жаль, вчителі рідко знають про те, що відбувається з дитиною будинку після занять, а батьки мають слабке уявлення про те, що відбувалося з дитиною в школі. Потрібно домовитися про місце і час зустрічей вчителя і батьків, на яких вони могли б обмінятися своїми спостереженнями, враженнями з приводу дій дітей. Протягом першого року навчання дітей батьки і вчителі повинні стати однодумцями.